Зміни у законодавчому регулюванні допоміжних репродуктивних технологій

12 січня 2022
Аналіз медичного адвоката Олени Бабич

Сфера допоміжних репродуктивних технологій давно вимагає належного правового регулювання на рівні закону, а не на рівні підзаконного нормативного акту — Наказу МОЗ, як це є зараз. Окрема проблема — відсутність відповідальності за порушення в цій сфері, що породжує численні зловживання, особливо в програмах сурогатного материнства.

28 грудня 2021 року у Верховній Раді зареєстровано черговий Проект Закону про допоміжні репродуктивні технології (№ 6475). З текстом законопроекту можна ознайомитись тут.

Суперечливі та неоднозначні моменти законопроекту, на які, на мій погляд, варто звернути увагу:

1. У визначеннях термінології є ряд технічних неточностей, але ключова зміна у термінах — це визначення поняття ДРТ. Якщо на сьогодні ДРТ це «методики лікування безпліддя», то законопроект пропонує дати визначення як «система методик, які застосовуються для вирішення проблем безпліддя». Тобто методики ДРТ перестають бути лікуванням. Однак в тексті самого законопроекту зустрічається фраза «проведення лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій».

2. Правом скористатися допоміжними репродуктивними технологіями зможуть лише подружжя або одинока жінка. При цьому, виходячи із положень ч. 2 ст. 7 законопроекту, одинока жінка має право скористатись усіма методиками ДРТ, в тому числі сурогатним материнством. Але тут же в ст. 8 законопроекту таке право є виключно у подружжя. Те, що в Прикінцевих положеннях законопроекту відсутній пункт про внесення змін до ст. 123 Сімейного кодексу України, відповідно до якої методикою сурогатного материнства може скористатись лише подружжя, говорить про те, що це техніко-юридична помилка. Яких, на жаль, у законопроекті чимало.
 
3. Визначати верхній граничний вік пацієнтів, які бажають скористатись ДРТ, буде лікар-акушер-гінеколог у кожному випадку індивідуально. Це не найкращий варіант, на мій погляд, і точно не шлях розв'язання проблеми вікових обмежень для застосування ДРТ.
 
4. Стає обов'язковою особиста присутність у репродуктивній клініці генетичних батьків і сурогатної матері перед початком застосування методики сурогатного материнства та під час підписання договору. Тут треба зрозуміти яку саме проблему хочуть вирішити за допомогою цієї умови. Адже на практиці не у всіх випадках це є доцільним.
 
З іншого боку — який тоді сенс вводити в законопроекті поняття посередників у сфері ДРТ й прописувати їхні права? Адже за допомогою посередників можливо оформлювати документально частину таких програм дистанційно без фізичної присутності пари, наприклад, коли ембріон зберігається в клініці.
 
5. Донація репродуктивних клітин та методика сурогатного материнства можуть здійснюватись лише в акредитованих закладах охорони здоров’я.
 
6. Сурогатна матір зобов'язана передати дитину генетичним батькам впродовж 2 годин після народження, а генетичні батьки зобов'язані прийняти дитину протягом 2 годин після народження. Дивна вимога з точки зору практики. Як мінімум за фізичним станом жінка після пологів не завжди зможе це зробити. Іноземні генетичні батьки не завжди можуть встигнути на пологи, якщо вони передчасні. Тут знову виникає питання яку саме проблему намагаються вирішити введенням таких часових обмежень. Чому не 4,5 години? Не говорячи вже про те, що дитину після пологів не віддають сурогатній матері.
 
7. Вибір статі майбутньої дитини можливий також за соціальними показаннями (наявність в сім'ї не менше двох дітей однієї статі).
 
8. Обов'язковість підтвердження батьківства в програмах сурогатного материнства шляхом проведення тесту ДНК одразу після народження дитини виключно в акредитованій державній лабораторії МОЗ України або Міноборони. Напевне серед авторів законопроекту є представники цих міністерств:) Ідея слушна, але шлях реалізації такий собі.
 
9. Відповідно до п. 5 ст. 16 законопроекту забороняється транспортування та переміщення власних репродуктивних клітин, ембріонів до закладів охорони здоров'я за межі митної території України. Це положення суперечить ст. 25 законопроекту, яка визначає порядок та процедуру транспортування та вивезення за межі митної території репродуктивних клітин. Залишилось зрозуміти в якому положенні законопроекту зроблено техніко-юридичну помилку. Будемо сподіватись, що у ст. 16.
 
10. З'являється поняття посередника при проведенні програм ДРТ, визначаються його права. Історія про посередників у законопроекті дуже опосередкована і формальна — немає ні вимог, ні конкретики.
 
11. Пропонується здійснювати донацію репродуктивних клітин та ембріонів на умовах анонімності. Виняток — «донори, які надали закладу охорони здоров’я інформовану згоду на розкриття їх особистих даних на випадок, коли цього будуть вимагати інтереси та/або здоров’я майбутньої дитини, зокрема для її лікування від спадкових хвороб». Виникають запитання до цього пункту і до такого формулювання — з лікуванням зрозуміло, а от які саме випадки інтересів дитини? Немає процедури розкриття таких відомостей, хто приймає рішення тощо.
 
На мій погляд, законопроект містить в собі чимало неточних формулювань та неоднозначних положень. З позитивних моментів — спроба закріпити положення щодо оплатності договору сурогатного (замінного) материнства.
 
Однозначно негативний аспект — відсутність пропозицій внесення змін в Кримінальний кодекс України щодо введення кримінальної відповідальності за порушення у сфері ДРТ. Без цього, який би не був ідеальний законопроект, він не зупинить численні порушення та зловживання у цій сфері. В будь-якому випадку цей законопроект потребує ґрунтовного доопрацювання.