За словами медичної адвокатки Олени Бабич, в Україні законодавство не встановлює чітких строків зберігання яйцеклітин та ембріонів. Переважно це визначається умовами договору між пацієнтами та медзакладом.
"Право на заморожені яйцеклітини має виключно жінка, яка їх здала. Процедура забору передбачає добровільну згоду та є фізіологічно можливою лише за її особистої участі", – каже експертка.
На початку 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт, який дозволяє зберігання і використання заморожених репродуктивних клітин загиблих військових. Поштовхом до цього стало обговорення історії жінки, яка хотіла народити дитину від свого загиблого коханого.
Вдова мала довіреність на розпорядження біоматеріалом чоловіка, однак їй відмовили у штучному заплідненні. А згодом ще й з’ясувалося, що з березня 2024 року мали почати утилізацію заморожених репродуктивних клітин загиблих військових.
На сьогодні, за словами Олени Бабич, яйцеклітини не вважаються об’єктом спадкування. Однак з 2024-го військовослужбовці можуть зробити "заповіт щодо репродуктивних клітин" та визначити людину, яка оплачуватиме їх подальше зберігання. Проте йдеться лише про гроші – не про використання.
"Навіть якщо такий "заповіт" буде, практична реалізація використання яйцеклітин після смерті жінки викликає багато етичних та юридичних питань: хто буде стороною в процедурі, кому буде перенесено ембріон і на якій підставі?" – зауважує адвокатка.
Права на ембріони мають обидва партнери, з генетичних матеріалів яких вони створені. Використати їх можна лише за спільною письмовою згодою.
Заповідати ембріон третім особам (наприклад, родичам) чинне законодавство не дозволяє. Вони також не є об’єктом спадкування.
"І навіть за наявності волевиявлення – реалізувати його на практиці майже неможливо", – каже адвокатка.
Анонімні донори не мають жодних прав на створені за допомогою їхнього генетичного матеріалу ембріони або на вже народжених дітей.
Водночас поняття "неанонімний донор" у законодавстві України не існує. Якщо дві людини, які не перебувають у шлюбі, домовляються про створення ембріона – це вже не донорство, а спільне батьківство. У такому випадку обоє мають рівні права на ембріон.
"Всиновлення ембріона" у законодавстві теж немає.
"Юридично не можна всиновити заморожений ембріон. Якщо йдеться про передачу його іншій парі для перенесення – це може бути лише за добровільною згодою генетичних батьків та анонімно. Але не в рамках інституту усиновлення", – пояснює Олена Бабич.
У випадку з донорством заморожених яйцеклітин ситуація аналогічна. Вона передається лише за умов повної анонімності. Донор не може знати, хто отримає яйцеклітину, та не має прав на майбутню дитину.
Повний матеріал читайте за посиланням.
"Право на заморожені яйцеклітини має виключно жінка, яка їх здала. Процедура забору передбачає добровільну згоду та є фізіологічно можливою лише за її особистої участі", – каже експертка.
На початку 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт, який дозволяє зберігання і використання заморожених репродуктивних клітин загиблих військових. Поштовхом до цього стало обговорення історії жінки, яка хотіла народити дитину від свого загиблого коханого.
Вдова мала довіреність на розпорядження біоматеріалом чоловіка, однак їй відмовили у штучному заплідненні. А згодом ще й з’ясувалося, що з березня 2024 року мали почати утилізацію заморожених репродуктивних клітин загиблих військових.
На сьогодні, за словами Олени Бабич, яйцеклітини не вважаються об’єктом спадкування. Однак з 2024-го військовослужбовці можуть зробити "заповіт щодо репродуктивних клітин" та визначити людину, яка оплачуватиме їх подальше зберігання. Проте йдеться лише про гроші – не про використання.
"Навіть якщо такий "заповіт" буде, практична реалізація використання яйцеклітин після смерті жінки викликає багато етичних та юридичних питань: хто буде стороною в процедурі, кому буде перенесено ембріон і на якій підставі?" – зауважує адвокатка.
Права на ембріони мають обидва партнери, з генетичних матеріалів яких вони створені. Використати їх можна лише за спільною письмовою згодою.
Заповідати ембріон третім особам (наприклад, родичам) чинне законодавство не дозволяє. Вони також не є об’єктом спадкування.
"І навіть за наявності волевиявлення – реалізувати його на практиці майже неможливо", – каже адвокатка.
Анонімні донори не мають жодних прав на створені за допомогою їхнього генетичного матеріалу ембріони або на вже народжених дітей.
Водночас поняття "неанонімний донор" у законодавстві України не існує. Якщо дві людини, які не перебувають у шлюбі, домовляються про створення ембріона – це вже не донорство, а спільне батьківство. У такому випадку обоє мають рівні права на ембріон.
"Всиновлення ембріона" у законодавстві теж немає.
"Юридично не можна всиновити заморожений ембріон. Якщо йдеться про передачу його іншій парі для перенесення – це може бути лише за добровільною згодою генетичних батьків та анонімно. Але не в рамках інституту усиновлення", – пояснює Олена Бабич.
У випадку з донорством заморожених яйцеклітин ситуація аналогічна. Вона передається лише за умов повної анонімності. Донор не може знати, хто отримає яйцеклітину, та не має прав на майбутню дитину.
Повний матеріал читайте за посиланням.