+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Розвиток допоміжних репродуктивних технологій подарував радість материнства і батьківства мільйонам людей у всьому світі.
Однак втручання в процес природної репродукції, зачаття і поява нового життя в результаті ДРТ, взаємовідносини у сфері репродуктивних технологій мають не тільки медичну, соціальну, а й юридичну складову. Саме про це сьогоднішня розмова редакції «ПЛ» з уже добре знайомим читачам експертом в області медичного права, адвокатом, керівником адвокатського бюро Оленою Бабич.
 
ПЛ: Яка на сьогоднішній день ситуація із законодавчими актами, що регулюють взаємовідносини у сфері репродуктивних технологій, які скорочено називають ДРТ? Чи достатньо регламентовані такі технології в Україні?
О. Б.: Частково регламентовані, але недостатньо. Що ми маємо на сьогоднішній день? Стаття 123 Сімейного кодексу України, яка регламентує зокрема такий метод ДРТ як сурогатне материнство; статтю в Основах законодавства України з охорони здоров'я, яка дає саме право застосовувати допоміжні репродуктивні технології; наказ № 787 Міністерства охорони здоров'я про застосування методик ДРТ. Ось, мабуть, і все. Сфера ДРТ, звичайно ж, вимагає окремого закону, де були б прописані ті норми, які існують в аналогічних законах для інших галузей медицини. Наприклад, трансплантація органів або донорство крові регламентовані на рівні законів, а ДРТ - поки ні. А це не тільки законодавчо неправильно, але і на практиці часто породжує проблеми і у пацієнтів, і у клінік.
 
ПЛ: Наскільки проблеми, пов'язані з застосуванням ДРТ, для нас актуальні?
О. Б.: Для України ці проблеми дуже актуальні. Адже за статистикою кожна п'ята українська пара є безплідною і потребує застосування ДРТ, не кажучи вже про те, що дана сфера в Україні представлена на досить високому рівні, клініки працюють на прекрасному сучасному обладнанні і демонструють хороші показники. До того ж, у нас дешевше.
 
ПЛ: Виходить, іноземні пацієнти теж звертаються в українські репродуктивні клініки?
О. Б.: В наші клініки приїздять на лікування з використанням ДРТ з інших країн, і не тільки європейських. Як я вже говорила, у нас висока якість такого лікування, а вартість набагато нижче, ніж в Європі. Крім того, наш донорський матеріал теж привабливий. Якщо ми говоримо про донорство яйцеклітин, то жінки слов'янського типу вважаються одними з найкрасивіших. Хоча у зв'язку з військовим конфліктом в Україні потік іноземних пацієнтів, безумовно, знизився, бо частина іноземців боїться їхати до країни, в якій йде війна. До речі, серед пацієнтів українських клінік зустрічаються і пацієнти з Росії.
 
ПЛ: Наскільки популярне в Україні сурогатне материнство як один з методів ДРТ?
О. Б.: Сурогатне материнство - одна з найбільш обговорюваних в ЗМІ та українському суспільстві методик лікування ДРТ, хоча якщо брати в цілому лікування безпліддя, то на частку даної методики доводиться зовсім невеликий відсоток. Але оскільки тут бере участь ще й третя особа - жінка, яка виношує дитину, то дана методика викликає інтерес як правова проблема. Іноземні пацієнти їдуть до нас з двох причин. По-перше, українське законодавство, яке регламентує сурогатне материнство, одне з найбільш ліберальних у світі, зокрема на пострадянському просторі. Сурогатна мати в Росії, наприклад, має право залишити дитину собі, а в Україні вона з самого початку не є матір'ю дитини згідно із законом. По-друге, в порівнянні з США та іншими країнами, де це теж дозволено, в Україні розцінки на лікування та компенсацію сурогатної матері набагато нижче.
 
ПЛ: Які етичні та юридичні питання виникають у зв'язку з сурогатним материнством?
О. Б.: З точки зору етики, релігії, філософії і т.д., це проблема вибору кожної людини - користуватися даною методикою чи ні. Якщо ми говоримо про юридичну площину - то проблем більш ніж достатньо. Тому що у нас методика регламентована однією статтею Сімейного кодексу, частково - наказом міністерства охорони здоров'я № 787 та Порядком реєстрації актів цивільного стану, який визначає, як реєструються такі діти. Однак на законодавчому рівні не визначено, яким повинен бути договір між генетичними батьками і сурогатною матір'ю, які права і гарантії сторін. В результаті все перекладається виключно в площину договірних відносин. І те, наскільки будуть захищені сторони, залежить тільки від змісту договору між сурогатною матір'ю і генетичними батьками про виношування дитини, і, безумовно, від юриста, який його складає, бо там дуже багато нюансів. Вагітність може не настати або перерватися на будь-якому терміні, сурогатна мати може померти під час пологів і т.п. Мета договору - забезпечити баланс інтересів сторін. Я займаюся цим 15 років і можу сказати, що якщо всі можливі нюанси не враховані, то це великі ризики для учасників програми сурогатного материнства.
 
ПЛ: Яка специфіка судових спорів, пов'язаних із застосуванням ДРТ?
О. Б.: Судових справ, пов'язаних з сурогатним материнством, зовсім небагато, і, як правило, мова йде про спір між генетичними батьками і сурогатною матір'ю. Якщо ми говоримо про судові справи, в яких беруть участь клініки, то в основному це позови пацієнтів до ДРТ-клініки з приводу відсутності вагітності. Коли вагітність не настає з об'єктивних чи суб'єктивних причин, то пацієнти можуть звертатися до суду, доводячи, що медична послуга була неналежної якості та вимагаючи повернення грошей. Іноді буває, що клініка не має рації, але набагато частіше це необгрунтовані позови.
 
ПЛ: Як визначити, наскільки обґрунтований позов?
О. Б.: Все залежить від того, як прописаний договір, що укладений між клінікою і пацієнтом, та інші документи. Чи вказано в договорі, що клініка обіцяє вагітність, або ж прописано правильно, що це лікування. Далі вже в рамках судового розгляду потрібно буде з'ясувати, чи лікувальний заклад зробив всі необхідні дії, чи дотримані протоколи, а також чи робив пацієнт все, що необхідно, чи виконував рекомендації і т.д. Адже вагітність могла не настати і з вини пацієнта.
 
ПЛ: В Україні понад п'ятдесят ДРТ-клінік. Невже не існує шаблонів договорів по ДРТ-послугах, наприклад, по сурогатному материнству?
О. Б.: Клініка - це лікувальний заклад, який зобов'язаний надавати медичні послуги і відповідати тільки за них. І клініки правильно роблять, коли не втручаються у відносини між генетичними батьками і сурогатною матір'ю. Якщо говорити про ринок ДРТ, то, крім клінік, існують ще й агентства, функції яких - знайти сурогатну матір, оформити відносини між нею і генетичними батьками, привести всіх учасників в клініку, супроводжувати їх протягом всієї вагітності. А клініка повинна нести відповідальність тільки за якість медичної послуги і відповідність наданої медичної допомоги нормативно-правовій базі, тобто вищезгаданому наказу № 787. Всім іншим повинно займатися агентство. Однак якщо щось виявляється не так, то агентство «розчиняється», і фактично вся відповідальність лягає на клініку - і репутаційна, і юридична. Тому клініки повинні дуже уважно відноситися до такої співпраці і завжди перевіряти - і сурогатну матір на предмет відповідності певним вимогам, наявності у неї як мінімум однієї здорової дитини та ін., і генетичних батьків - чи є у них показання для сурогатного материнства, чи перебуває пара в офіційно зареєстрованому шлюбі. Тому що в Україні цей метод дозволений до застосування тільки для подружніх пар.
 
ПЛ: Як в Україні врегульована постмортальна репродукція, тобто використання після смерті людини її репродуктивних клітин, взятих при житті?
О. Б.: Українське законодавство про це взагалі нічого не говорить. У нас досить багато випадків, коли потрібно розуміти, як розпоряджатися генетичним матеріалом померлих - ембріонами, клітинами, спермою, хто має на це право, а сьогодні все це поза правовим полем. Коли залишився ембріон, тобто запліднена спермою яйцеклітина, яка зберігається в клініці, а хтось із подружжя помер або навіть обоє (наприклад, загинули в автокатастрофі). Або, наприклад, чоловік, вирушаючи в АТО, залишає кріоконсервовану сперму на той випадок, якщо з ними щось трапиться. Але якщо з ним дійсно щось трапляється, то законодавчо не врегульовано, хто, за яких обставин і як може розпоряджатися цією спермою. Адже репродуктивні клітини не можуть бути об'єктом заповіту. З приводу сурогатного материнства закон теж не говорить що робити, якщо раптом генетичні батьки помирають/ гинуть під час вагітності сурогатної матері. Немає жодних правових механізмів. Для бабусь і дідусів дитини залишається тільки один спосіб - доводити і встановлювати необхідні факти виключно в судовому порядку.
 
ПЛ: Це пов'язано з тим, що ДРТ почали бурхливо розвиватися відносно недавно, чи у держави відсутній інтерес?
О. Б.: Держава, на жаль, в цій сфері тільки намагається щось обмежити, а не врегулювати. Певні спроби з боку держави активно робилися в 2011-2012 роках. Перш за все, мова йшла про законодавче врегулювання сурогатного материнства, коли виникають ті чи інші конфлікти. Але ці спроби не увінчалися успіхом через відсутність комплексного підходу. Українська репродуктивна медицина розвивається дуже активно, не відстаючи за рівнем лікарських умінь і обладнання від європейський країн, а правовий супровід не встигає за нею.
 
ПЛ: А чи не можна застосувати досвід інших країн в цій сфері?
О. Б.: Звичайно можна. Спеціальний закон, що регламентує сферу ДРТ, є в Росії, Казахстані та навіть в Білорусі. А ось в Україні, на жаль, до сих пір немає.
 
ПЛ: І наостанок питання про те, чи можливе застосування ДРТ для одиноких людей і одностатевих пар в Україні ...
О. Б.: Єдина методика, яка застосовується у нас не за медичними, а за соціальними показниками, - це метод інсемінації спермою донора. Самотня жінка, у якої немає партнера і все нормально зі здоров'ям, може прийти в ДРТ-клініку і, вибравши по фенотипу сперму потенційного батька своєї дитини, відправитися на процедуру перенесення сперми в порожнину матки, щоб завагітніти. Всі інші методики відносяться до категорії «лікування». Для сурогатного материнства є абсолютні показання: відсутність матки, багато безуспішних спроб завагітніти з застосуванням інших ДРТ і т. д. Причому сурогатне материнство в нашій країні можливе тільки для подружніх пар. З урахуванням того, що українське законодавство не визнає одностатеві шлюби, застосування цієї методики одиноким людям або одностатевим парам протизаконно.