+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Юлія Дузь, адвокат Адвокатського бюро Олени Бабич для газети «Дзеркало тижня. Україна»
 
Розлучення — прикрий, болісний, емоційний і спірний процес для подружжя. Сімейних адвокатів можна по праву назвати "лікарями розбитих сердець": оскільки мало хто в Україні звертається по правові поради на етапі укладення шлюбу, черги по послуги правників зростають тоді, коли родинний затишок помирає від задухи розлучення.

Процес розлучення включає у себе розв'язання таких спорів: поділ майна подружжя; встановлення опіки над дітьми та забезпечення права доступу до них; визначення розмірів і встановлення способів утримання (аліментів); спосіб розірвання шлюбу. Складність і вартість процесу розлучення поділяє подружні пари на такі групи: 1) ті, які не мають спільного майна, — "романтичні"; 2) ті, які мають спільне майно, обмежене кількістю та інтересами сім'ї (одна квартира і одна машина на всіх), — "правильні"; 3) ті, які мають що ділити (квартири, будинки, машини, земельні ділянки і т.п.), — "багаті"; 4) ті, які вдають із себе "правильних" або "багатих": усе, що вони мають, набуте в кредит і на момент розірвання шлюбу обтяжене боргами.

Усі чотири групи можуть мати істотні, для когось — обтяжуючі, а для когось — пом'якшуючі обставини: дітей, які не дадуть батькам можливості забути про їхні любовні та життєві помилки.

Ті пари, які не мають спільного майна, — щасливчики, бо їхній процес розірвання шлюбу може виявитися найбільш безболісним. Головною і єдиною проблемою для них стануть спільні діти, яких треба буде утримувати, принаймні до повноліття. Саме "романтичні" шлюби найчастіше закінчуються судовими наказами та рішеннями про стягнення аліментів. Інфантильність і жертовність у подружніх стосунках призводить до того, що обов'язок утримання розцінюється як приниження і покарання. Причина доволі проста: ще у шлюбі подружжя будувало відносини за принципом "люблю — не люблю", без матеріальної складової і спільної участі в сімейному бюджеті та благоустрої родини, оскільки лише згадка про майнові обов'язки могла викликати шквал звинувачень у цинізмі, жадібності та корисливості. Тому питання аліментів у таких пар — найбільша проблема.

Сімейним адвокатам найприємніше працювати з парами, в яких є що ділити, оскільки тут цілком можливо сухим математичним розрахунком задовольнити інтереси всіх зацікавлених. Проблеми бувають лише з визначенням спільного майна та особистої приватної власності кожного з подружжя, бо кожен із них абсолютно виправдано і справедливо намагається збільшити свою частку.

Найбільш неприємні для адвокатів — "правильні" подружні пари та ті, котрі стали заручниками "боргової кабали", коли поділ майна замикається на одному спільному для обох житлі або ж на спільних кредитах і боргах. Тут доводиться застосовувати промовисті методи медіації для збереження коли не шлюбу, то хоча б дружніх стосунків.

Підіб'ємо короткий підсумок сказаного: гарантом шлюбних стосунків є спільне майно подружжя, яке становить майнову цінність для кожного з них і не підлягає рівноцінному розподілу.

Не менш стримуючий від розірвання шлюбу чинник — спільні борги подружжя та неможливість їх погашення кожним із них окремо. Все це має бути підкріплене глибокою взаємоповагою подружжя, яка зародилася не на почуттях кохання, а на цінності спільних вчинків у період шлюбу. Чим більше подружжя встигло разом зробити добрих справ в інтересах одне одного та сім'ї, тим ближчими вони будуть одне до одного в момент розлучення. Але зауважу: твердження "він заробляв гроші, а вона варила борщі та виховувала дітей" — уже давно не є ознакою "разом", навпаки — це може ще більше віддалити через дискримінаційний підхід до розподілу сімейних обов'язків. Спільна справа, спільний проект, спільні робота і захоплення — ось що, врешті-решт, матиме цінність.

Діти, яких, на моє глибоке переконання — помилково, народжують "для зміцнення шлюбу" і для картинки повноцінної сім'ї, не вберегли від розлучення ще жодну пару.

Під час розірвання шлюбу першою втікає з поля битви любов, не залишаючи по собі навіть згадки про минулу славу. Дітей нерозривно пов'язують саме з чуттєвим боком стосунків, тому коли про любов забувають, то діти залишаються лише дратівливим спогадом про невдалий шлюб.

А чи можна змінити ситуацію, щоб діти асоціювалися зі спільним майном та повагою? Яка роль дітей при поділі майна подружжя?

На сьогодні Сімейним кодексом України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток і збільшити розмір частки майна дружини чи чоловіка, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї або ж якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Водночас статтею 173 Сімейного кодексу України встановлено, що при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, стосовно належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Таким чином, у шлюбно-сімейних стосунках вбачаються дві презумпції: спільне майно в сім'ї вважається власністю батьків; частки майна подружжя є рівними.

При поділі майна подружжя, яке має дитину, остання не отримує у свою власність жодного майна, оскільки воно вважається власністю батьків. За рахунок дитини, а точніше — встановленого права опіки над нею, може бути збільшена частка у майні того з батьків, котрий здійснюватиме цю опіку. Ця обставина має значення при вирішенні питання визначення місця проживання дитини та встановлення розміру щомісячних аліментів. Таким чином, якщо подружжя, котре має дитину, розлучається і не може дійти згоди щодо поділу майна, насамперед повинно вирішитися питання опіки над дитиною, а саме: з ким із батьків та де вона проживатиме і які аліменти сплачуватиме той із батьків, що проживатиме окремо. Після цього в процесі поділу майна подружжя суд візьме до уваги вищезазначені обставини для урахування балансу інтересів дитини та можливості їх забезпечення батьками шляхом встановлення відповідних часток.

У ситуаціях, коли подружжя має у своїй власності що ділити, досить дійовою й аргументованою є норма про забезпечення дитини нерухомим майном у рахунок щомісячних аліментів. Але будемо відвертими: на практиці цією нормою майже не користуються, бо ті з батьків, із котрими залишається дитина, бояться продешевити або ж не мають систематичного власного доходу, тому їм вигідніше жити на утриманні другого з батьків, користуючись і прикриваючись інтересами дитини.

Коли йдеться про подружжя, у власності якого є тільки одне спільне житло або ж коли вони мають непомірні борги, то суди при поділі майна охоче користуються нормою про відступ від рівності часток, захищаючи таким чином інтереси дитини в межах тих матеріальних умов, якими вона користувалася, проживаючи з обома батьками.

Якщо простими словами, то в ситуаціях, коли у батьків є лише одна квартира, при розірванні шлюбу суд стане на бік того, з ким проживатиме дитина, і збільшить розмір частки. Зазвичай збільшення відбувається до 70—75%. Якщо спірне майно після встановлення таких розмірів часток виявляється неподільним, це приводить до логічної виплати компенсації одним із подружжя іншому за меншу частку. Або ж взагалі до позбавлення права на меншу частку, коли її власник вчиняє протиправні дії стосовно другого співвласника та спільної дитини. У таких спорах, якщо вони доведені до суду про поділ майна, фінал із протиправними діями досить поширений, бо на такі судові спори наважуються тоді, коли добровільно й порядно не можуть роз'їхатися під час розірвання шлюбу і вимушені проживати під одним дахом у щоденних скандалах та криках.

Отож, на сьогодні діти мають захищене законом право користування майном своїх батьків. Право власності на майно батьків може бути набуте дітьми лише за вільної і доброї волі самих батьків або ж шляхом спадкування після їхньої смерті.

Майно батьків, спільне чи одноособове, має значення для суду виключно на стадії захисту забезпечення інтересів дитини при визначенні її місця проживання та встановлення способу і розміру утримання.

14 березня 2018 р. міністр юстиції П.Петренко на засіданні уряду виступив з ініціативою впровадження норми, за якою діти матимуть право на частку спільного майна колишнього подружжя нарівні з батьками: "Ми можемо запозичити норму французького законодавства, за якою нащадки після розлучення батьків повинні отримати такий самий рівень утримання, який вони мали під час проживання в повній сім'ї". З поданої ініціативи поки що зарано судити, наскільки вона буде дієвою, оскільки незрозуміло, які саме будуть зміни і яким буде механізм їхньої дії. Але наперед хочеться застерегти від змін, котрі можуть суперечити чинним нормам права, а саме: якщо буде внесено норму, яка даватиме дітям саме право власності на частку від майна батьків, які розлучаються, то вона не суміщатиметься з чинними інститутами права власності та спадкування і може викликати істотну нерівність у забезпеченні та захисті інтересів дітей, які вже виховуються лише одним із батьків або ж проживають однією сім'єю зі зведеними братами та сестрами. Крім того, таке право зробить дитину учасником майнового спору нарівні з батьками, що нівелюватиме інститут опіки й суперечитиме обов'язку утримання і відповідальності батьків за своїх неповнолітніх нащадків.

Але ініціативи міністра щодо забезпечення того рівня утримання дітей, який вони мали, проживаючи в повній сім'ї, абсолютно правильні й необхідні. На виконання цієї ініціативи, на мою думку, достатньо внести зміни, якими відступ від рівності часток подружжя вимірюється рівнем виконання батьківських обов'язків щодо утримання.

Вважаю, що при поділі майна достатньо буде надати право судам збільшувати частку в майні того з подружжя, з яким проживає дитина, незалежно від розміру аліментних зобов'язань. Таким чином, це спонукатиме батьків свідомо ставитися до своїх батьківських обов'язків через пряму належність цього обов'язку до їхнього права спільної сумісної власності. Звісно, така норма може викликати і зворотну реакцію з боку подружжя, які маніпулюватимуть своїм правом опіки задля отримання більшої частки при розподілі майна, тому зазначена ініціатива потребує комплексного і виваженого підходу, аби не стати ще однією платформою порушення прав дитини.