+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Стаття адвоката Адвокатського бюро Юлії Дузь для "Юридичної газети"
 
Широка, довга вулиця. По ній поважно йде демократична держава. Оком господаря вона оцінює порядок і спокій, зустрічаючи вдячні погляди своїх людей. Вона кожного захистила, про кожного подбала. Вулиця повністю їй підконтрольна, кожне правопорушення є явним і кожен кривдник покараний, а кожен постраждалий - захищений. По обидві сторони вулиці стоять великі, красиві будинки, в яких живуть люди демократичної держави. Вони живуть там сім'ями, родинами, партнерами. Ведуть спільне господарство, виховують дітей і в атмосфері любові дбають одне про одного. Інколи вони живуть у різних будинках і ходять один до одного додому. Держава зустрічає тих, що живе навпроти. Вони видаються їй дружніми, бо вона рідко буває у цих будинках. Держава поважає право кожної людини берегти недоторканість за зачиненими дверима. Але чи дійсно її людям там безпечно? На вулиці вона зустрічає дітей, які б'ють тварин і одне одного. Виявляється у будинках за зачиненими дверима так поводять себе дорослі, які ними опікуються. І ось держава бачить відчинені двері. Це поганий знак, бо за ними знаходиться бездиханна людина, яка постраждала від рук тих, кому довіряла за зачиненими дверима. Демократична держава перед вибором – робити вигляд, що у кожному будинку мир і благодать, тому що на вулиці у неї все під контролем, чи наважитись порушити принцип «закритих дверей» і спробувати попередити та протидіяти домашньому насильству.

4 січня 2018 року на зміну закону «Про попередження насильства в сім'ї» прийшов закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Такі зміни були очікуваними для тих, хто роками страждає від гніту домашніх кривдників. Вони чекали на визнання і дієві механізми захисту, які передбачені Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції).

Право кожного на вільне від насильства життя та заборона всіх видів дискримінації жінок. Жодне насильство немає бути виправданим.
 
Більшість жертв домашнього насильства – це жінки та дівчата, які очікують на ратифікацію Україною Стамбульської конвенції. Але ця подія відтерміновується, а закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» робить її маловірогідною.

4 січня Україна отримала цілу низку нових понять і один механізм захисту, дієвість якого ми зможемо оцінити лише з часом.
 
Домашнє насильство та насильство за ознакою статі. Нові поняття

Тепер все незаконне, що відбувається за зачиненими дверима, називається «домашнє насильство», яке поділяється на чотири види: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне.

Насильство стає домашнім, якщо вчинене: 1) в сім'ї; 2) в межах місця проживання; 3) між родичами; 4) між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою; 5) незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.
Дане поняття дещо навантажене ознаками, але за ними, хоча це і не прописано, вбачається взаємозалежний зв'язок між жертвою та кривдником, викликаний їхньою близькістю у міжособистих стосунках.

Стаття 1 нового закону дає визначення термінам, які використовуються у ньому, але поняття «гендеру», прописаного у Стамбульській конвенції, немає. «Насильство стосовно жінок» замінено поняттям «насильство за ознакою статі», визначення якого віднесено до змін у закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

За Стамбульською конвенцією «насильство стосовно жінок» розуміється як порушення прав людини й форма дискримінації стосовно жінок та означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою, результатом яких є або може бути фізична, сексуальна, психологічна або економічна шкода чи страждання стосовно жінок, у тому числі погрози таких дій, примус або свавільне позбавлення волі, незалежно від того, чи відбувається це в публічному або приватному житті. «Насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно. «Гендер» означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків.

У законі «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» поняття «насильство за ознакою статі» визначене як діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов'язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті.

Друга частина визначення – «поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов'язки тощо) жінок і чоловіків)», зробило це поняття заангажованим і підозрілим. Але про це у кінці статті, зараз продовжимо аналіз нового закону і спробуємо визначити його сильні сторони у механізмі запобігання та протидії домашньому насильству.

Фізичне насильство, визначене законом, як форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Подане законом визначення містить перелік кримінальних правопорушень: незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті.

Фізичне насильство, як форма домашнього насильства, є також і адміністративним правопорушенням (ст. Кодекс України про адміністративне правопорушення), яким визначено, що умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.

Таким чином фізичне насильство стає караним за умови ознак адміністративного чи кримінального правопорушення, яке передбачає прямий умисел на вчинення протиправних дій, наслідком яких є спричинення шкоди фізичному чи психічному здоров'ю потерпілого. Тому перелік незрозумілих фізичних дій у вигляді ляпасів, стусанів, штовхань, щипань, шмагань є лише надмірним навантаженням визначення.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

У запропонованому визначенні є суттєве обмеження мети застосування кривдником психологічного насильства – обмеження волевиявлення та контроль у репродуктивній сфері. Фактично усі дії кривдника, які не спрямовані на контроль запліднення і народжуваності, необхідно ідентифікувати як обмеження волевиявлення жертви.

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Дане визначення є некоректним щодо вчинення дій сексуального характеру у присутності дитини, так як такі дії матимуть ознаки насильства, якщо вони вчинятимуться на очах дитини з прямим умислом.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Запропоноване визначення є дещо вибірковим, так як за кожною переліченої дією стоїть певний вид правопорушень (адміністративних, кримінальних), які визначені іншими нормативно-правовими актами і невиокремлені як вид домашнього насильства.
 
Нововведення у боротьбі з домашнім насильством

Одним із нововведень є створення Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі. В цілому це схвальне і позитивне рішення. Реєстр буде створений для доступу і користування спеціально уповноваженими органами.

Важливими і, сподіваюсь, дієвими будуть розширені повноваження органів опіки та піклування, служб у справах дітей, Нацполіції, навчальних закладів та медичних установ.

Так, органи опіки та піклування та служба у справах дітей матиме право на відібрання дитини від батьків чи опікунів у разі здійснення домашнього насильства стосовно дитини або за її участі. Така дитина має бути передана тимчасово до патронатних сімей.

Поліцейським надано право виносити термінові заборонні приписи стосовно кривдників, брати їх на профілактичний облік з моменту виявлення факту вчинення домашнього насильства, здійснювати контроль за виконання ними спеціальних заходів.

Термінові заборонні приписи можуть містити такі заходи: зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Даний припис виноситься за заявою постраждалої особи або з ініціативи поліцейського за результатами оцінки ризиків. Строк – до 10 діб.

Окремо необхідно виділити право Нацполіції анулювати дозволи на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством. Але спосіб, у який це буде реалізовано, залишився невизначеним.

Також поліцейським надано право проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов'язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров'я постраждалої особи. І знову ж таки, спосіб, у який поліцейським має бути оцінено ступінь загрози життю та здоров'ю постраждалим як такий, що має ознаки невідкладного випадку, не визначено.
 
Взагалі у новому законі червоною стрічкою говориться про поняття «оцінки ризиків», яке визначає і координує дії спеціальних органів у питанні визначення тих чи інших дій, як таких, що мають ознаки домашнього насильства чи насильства за ознакою статі, визначає об'єм допомоги постраждалим та ступінь покарання кривдника. Оцінка ризиків має бути визначена у чіткій і зрозумілій формі, і за ступенем важливості у законі має бути оформлена у якийсь певний документ. Залишається незрозумілим хто має оцінювати дані ризики і за якою шкалою. Це питання видається найбільшою перешкодою, яка даватиме можливість більшості випадків домашнього насильства залишатись без належного реагування зі сторони державних органів та установ.

Навчальні заклади та установи за законом мають упродовж доби повідомляти служби у справах дітей та Нацполіцію про випадки виявленої підозри на застосування домашнього насильства щодо дитини чи за її участі.

Установи і заклади охорони здоров'я мають повідомляти Нацполіцію про виявлені ушкодження, що могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства. Якщо такі ушкодження виявлені у дитини, то інформується і служба у справах дітей. Також на медиків покладається обов'язок забезпечення медичного обстеження постраждалих та направлення на тестування на ВІЛ-інфекцію у разі підозри на сексуальне насильство.

Статею 14 передбачені повноваження загальних та спеціальних служб підтримки постраждалих осіб, де п.2 ч.1 встановлено, що інформування Нацполіції та інших державних органів щодо виявлених фактів домашнього насильства може відбуватись виключно за згодою постраждалих. Такий з одного боку захисний механізм забезпечує конфіденційність для жертви, але не зупиняє насильство щодо неї, а можливо і третіх осіб. При цьому, якщо постраждала особа матиме ознаки застосування щодо неї фізичного насильства, їй буде надане відповідне медичне обстеження, в ході якого на медиків буде покладено обов'язок поінформувати Нацполіцію про виявлені ушкодження, що могли бути отримані внаслідок домашнього насильства.
 
Ще одне нововведення - це створення центральними органами виконавчої влади єдиного кол-центру. Наразі в Україні діють такі гарячі лінії:
116 000 – "гаряча лінія" розшуку дітей громадської організації "Магнолія";
116 111 – "гаряча лінія" допомоги дітям;
116 123 - "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації.
 
Обмежувальний припис
 
Статею 24 нового закону визначено перелік спеціальних заходів протидії домашньому насильству: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Обмежувальний припис може мати такі заходи:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Суд приймає рішення про видачу обмежувального припису знову ж таки на підставі згадуваної оцінки ризиків. Строк - від одного до шести місяців. Припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців.

Це основні зміни, на яких хотілось зупинитись і які, маю надію, будуть працювати у відповідності до поставленої мети нового закону.
 
P.S.

Щодо мети. У пояснювальній записці до закону було визначено, що метою акту є «узгодження положень чинного законодавства України у сфері протидії домашньому насильству та насильству стосовно жінок та адаптування його до європейських стандартів, що забезпечують підготування бази для ратифікації передбаченої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №450-р, Стамбульської конвенції».
 
17 листопада 2016 року даний закон був прийнятий у першому читанні.

3 березня 2017 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій виступила із заявами проти ратифікації Стамбульської Конвенції через проблематичне визначення поняття "гендер", що може нести в собі неприпустимі загрози для інституту сім'ї та подружжя в Україні. Релігійні діячі навесні закликали Верховну Раду підтримати законопроекти з вилученням із них таких слів, як "сексуальна орієнтація", "гендерна ідентичність", "гендерна чутливість" та інших похідних від поняття "гендер".
 
6 грудня 2017 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до керівництва Верховної Ради та парламентських фракцій з проханням прийняти законопроекти № 4952 та № 5294: "На наше переконання, прийняття цих законодавчих ініціатив є важливим поступом у справі запобігання та протидії домашньому насильству, в тому числі стосовно жінок, адже ця проблема є вельми актуальною на сьогодні та потребує вжиття невідкладних заходів з боку держави та суспільства в цілому".

7 грудня 2017 року закон прийнято у другому читанні у тому вигляді, який ми сьогодні маємо в дії.

Чи ратифікує Україна Стамбульську конвенцію? Чи визнає насильство стосовно жінок «проявом історично нерівного співвідношення сил між жінками та чоловіками, яке призвело до домінування над жінками та дискримінації жінок чоловіками та до недопущення повноцінної емансипації жінок»? Робіть висновки самостійно.