+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Юлія Дузь, адвокат Адвокатського бюро Олени Бабич для газети «Дзеркало тижня. Україна»
 
Україна справді змінилася, бо чи не вперше кожен українець відчув себе частиною країни, яка реформується. 2017-й можна сміливо назвати роком основ, які ми будемо оцінювати впродовж наступних десятиліть.

Слово "реформи" звичне для українців, але чи не вперше ми спостерігаємо цей процес у дії. Принаймні все, що відбувалося впродовж року, з метою виправдання і справдження сподівань, хочеться назвати саме "реформами". Це був надскладний рік. Мало не щодня ми чули про нові законопроекти, про зміни в чинних законах, про гучні затримання і процеси, про війну, що триває... Україна справді змінилася, бо чи не вперше кожен українець відчув себе частиною країни, яка реформується. Нам настільки відкрився інформаційний простір, що в останні дні року хочеться сказати: "Візьмімо паузу, ненадовго зупинімось, просто подумаймо, і проаналізуймо бодай деякі законодавчі набутки.
 
Рік основ

2017 року ми отримали новий закон про освіту, який наробив галасу через мовне питання. Буду відвертою: коли я вивчала цей законопроект, то в мене виникало чимало запитань, але жодного — щодо обмеження прав національних меншин. Позиція Лілії Гриневич і КМУ потішила своєю системністю і силою віри в освітнє майбутнє України. Вони гідно захистили закон і послідовно втілюють його в життя. Важливо, що у питанні освітньої реформи і міністр освіти, і прем'єр міністр, і президент є однодумцями і підтримують одне одного. Це свідчить про те, що змінам бути. І я переконана, що вони будуть позитивними, бо процес реформування розпочався задовго до нового закону про освіту, і кожен етап змін помітний для українців. У питаннях добробуту дітей ми не звикли торгуватися, а тому кожну зміну сприймаємо як невідворотну.

Нова українська школа виправдовує мовне питання і хиткий механізм упровадження, бо наші діти потребують змін в освіті. Наступного року очікуємо змін до законів про середню, професійну, вищу освіту, бо новий закон про освіту є основою для кожної освітньої ланки і потребує детальніших і зрозуміліших механізмів дії.

Завдяки необмеженому доступу до інформації, кожна помилка, кожен спротив стає доступним для спільноти, яка навчилася реагувати, запобігати і захищати. Кожен вихователь, учитель, викладач може стати об'єктом громадської уваги через свою некомпетентність, а тому ризик втратити роботу, повагу і статус став дієвим фактором стримування перед порушенням закону.

Наступного року нам іще доведеться вчитися боротись із хамством і невихованістю, зі шкільним булінгом і насильством серед дітей. Але для цього нам не потрібні нові закони. Ми повинні самі змінюватися — зсередини, виховуючи в собі повагу до закону, який єдиний для всіх. Є професії, де не має бути випадкових людей. Не можна бути вчителем лише через те, що перед цим погано навчався в школі, а тому пішов у педагогічний. Не можна бути вчителем, якщо не любиш дітей, якщо твої моральні, людські якості є неналежними. Не зможе вчитель зупинити шкільний булінг, якщо оцінюватиме добробут дитини лише за статками батьків, не помічаючи справжніх проблем родини. Ми багато що пробачаємо освітянам через їхню близькість до кожної сім'ї. Вихователь, учитель, педагог стає частиною кожної родини, бо діти несуть до школи усі "скелети" своїх батьків і родичів. Професіонали помітять усе: хтось п'є, хтось б'ється, хтось хворіє, хтось зраджує, хтось краде, хтось уже в буцегарні тощо.

Є дітки з так званих благополучних сімей, яким, проте, дуже бракує батьківського тепла й уваги, тому вони перші стоять на перерві біля вчителя й щиро розповідають про все, що відбувається в їхній сім'ї. І не тому, що вони маленькі Павлики Морозови, а тому, що мають потребу зблизитись і відчути себе потрібними, захищеними з боку дорослих.

Отже, мої висновки щодо освітньої реформи позитивні — суспільство неминуче її підтримає.
 
Рік аліментів

Ніколи не думала, що на цю тему можна так багато говорити. І якщо липневі зміни в законах щодо розміру аліментів і способу стягнення потішили суспільство, то закон №7277 підняв таку хвилю невдоволення, що закралися підозри щодо осіб, які активно агітували за його ухвалення. Є лише одна надія — на президента, який дослухається громадськості, правничої спільноти і заветує закон. Інакше наступного року нас очікує хаос і безконечні протести чоловіків, яких фактично дискредитують у батьківських правах.

Унікальність цього закону полягає в кількості порушень, серед яких невідповідність чинним нормам закону, вимогам якнайкращого забезпечення прав дитини, дискримінація прав чоловіків. В Україні справді є проблема зі стягненням аліментів з батьків, які ухиляються від виконання своїх обов'язків. Дітей, які не отримують повноцінного матеріального забезпечення для свого гармонійного розвитку, справді багато. Але запропоновані народними обранцями механізми боротьби зі злісними неплатниками аліментів задовольнять інтереси лише матусь, нададуть їм абсолютні батьківські права над дитиною. В усьому світі повна свобода дій в одного з батьків може виникати лише за умови позбавлення батьківських прав другого з батьків. Закон №7277 однозначно суперечить поняттю "рівність батьків", яке і без таких кардинальних змін є відносним.

Оскільки в цьому питанні є очевидний конфлікт між законом і суспільством, маємо невелику надію, що його механізми не будуть беззастережно втілені в життя.
 
Рік протидії домашньому насильству

Ще одним законом устигли порадувати народні обранці — "Про запобігання та протидію домашньому насильству", підписання якого очікуємо. Вірогідність того, що президент підтримає цей закон, досить висока. Зрештою, якість боротьби з домашнім насильством ми зможемо оцінити лише наступного року. Але зауважу: є великий ризик що закон може залишитися словами на папері, бо дієвість захисту від насильства можлива тільки за умови, коли прописані механізми виконують усі без винятку. Коли жертва впевнена у можливості захисту, а не в необхідності доводити, що вона є жертвою. Коли кривдник знає, що буде покараний неможливістю доступу до жертви. Коли наше суспільство відповідально сприйматиме інформацію про насильство, усвідомлюючи, що насильство завжди залишається насильством, незважаючи на те, що відбувається за зачиненими дверима помешкання чиєїсь сім'ї.

Мої скептичні прогнози викликані тим, що з 2002 року, маючи досить непоганий закон "Про попередження насильства в сім'ї", ми не відчували себе захищеними від домашнього насильства. А все тому, що він майже не виконувався. Більшість правозахисників в Україні підтвердить рідкість застосування його захисних приписів і подив, коли хтось із працівників правоохоронних органів згадував про існування такого закону. Новий закон не є новаторським за нормами захисту, а тому цілком імовірно може стати ще одним мертвонародженим механізмом.

Та не очікуймо, що наступного року ми не будемо обговорювати цей закон, ухвалення якого було викликане необхідністю ратифікувати Стамбульську конвенцію. Бо вже лунають заяви, що він не відповідає нормам цієї конвенції. Тому січень нового року ми розпочнемо з детального аналізу цього закону на відповідність вимогам Стамбульської конвенції, яку я вважаю засадничою у питанні запобігання та протидії насильству.
 
Рік відкритих судових засідань

15 грудня набрали чинності зміни у процесуальних кодексах країни. Простими словами, це закони, що визначають, у який спосіб ми тепер будемо захищати свої права. Дякувати Богу, наші народні обранці не є у своїй більшості правознавцями, тому в цьому питанні дослухалися думки фахівців, і кодекси ми отримали якісні. Звісно, є багато запитань знову ж таки до механізмів їхньої дії, бо не всі суди в Україні мають елементарні технічні можливості для їх упровадження, але в цілому зміни цікаві й дієві.

Одну з таких новацій громадяни вже встигли побачити й оцінити — трансляція судових засідань. Тепер більшість судових спорів стане доступною і повністю відкритою. Це дуже важливі зміни, бо вони прямо впливають на якість захисту інтересів у судах, на справедливість судових рішень, на непохитність віри в закон і справедливий суд. Так, це велика відповідальність для всіх учасників судового процесу: представники сторін повинні належно готуватися, а судді ухвалювати законні рішення. Але, повірте, так легше і так краще.

У відкритий судовий процес піде лише кваліфікований адвокат, бо його тактику захисту, промови матимуть змогу оцінити майбутні клієнти й колеги. А головне — у відкритому процесі судді почуватимуться по-справжньому незалежними, тому що ніхто не зможе телефонувати, ходити, переконувати і впливати на його рішення, яке буде проголошене публічно. Коли за судовим процесом спостерігає суспільство, то дуже добре помітні кулуарні домовленості й корумповані схеми. Нині всі бояться викриття, а така відкритість знімає всі підозри.

Наступний рік не стане легшим — усім нам доведеться повною мірою оцінити результати року, що минає. Нас очікують чергові законопроекти, гучні судові процеси і нескінченний потік популізму, бо наближається час виборів.