+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Стаття адвоката Юридичного бюро Юлії Дузь для газети «Дзеркало тижня. Україна»
Наближається час літніх відпусток і шкільних канікул, і для багатьох батьків та їхніх дітей актуалізується питання оздоровлення й відпочинку. Доводиться сушити голову над тим, куди повезти малечу, що показати нового й цікавого і щоб це було безпечно, корисно та ще й за адекватні гроші. Дедалі більше батьків надають перевагу відпочинку за кордоном.

Але задля справедливості зазначу, що питання виїзду дитини за кордон для багатьох батьків є стратегічним і складним, бо фактично й юридично — це площина сімейних стосунків у межах виконання батьківських обов'язків і забезпечення батьківських прав та інтересів самої дитини. А тому, здавалося б, проста річ — виїзд дитини за кордон у супроводі одного з батьків — стає предметом сімейних суперечок і способом маніпулювання у конфлікті подружжя.

Можливо, комусь здадуться нудними мої нагадування про рівність прав та обов'язків батьків, але я не перестану про це говорити. У питанні виїзду дитини за кордон це має вирішальне значення, чого не розуміє чомусь більшість батьків, які приходять до адвокатів і вимагають отримати через суд рішення, яким би їм одноособово дозволялося вивозити дитину за кордон у будь-який час до досягнення нею 16 років без дозволу й супроводу другого з батьків. Такі судові рішення є незаконними, і всі вони будуть скасовані в касаційних інстанціях, навіть не дійшовши до Верховного суду України.

Отже, обоє батьків рівні у своїх правах та обов'язках щодо дитини незалежно від того, чи перебувають вони в шлюбі. Здійснення батьками своїх прав і виконання обов'язків мають ґрунтуватися на поважанні прав дитини та її людської гідності і не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Таким чином, найвищою цінністю в сімейних стосунках є інтереси дитини. Ні батько, ні мати не має привілейованого права щодо дитини, і незалежно від форми стосунків жінки і чоловіка, які вписані як батьки у свідоцтво про народження, головним пріоритетом у їхньому спілкуванні є виключно дитина.

У питанні виїзду за межі України дитини без згоди й супроводу одного з батьків "право заборони виїзду" діє для батьків до досягнення їхньою дитиною 16 років — віку, коли вона вже має право самостійно виїжджати за кордон.

Під "правом заборони виїзду" ми розуміємо спосіб захисту прав дитини і можливість контролю одним з батьків забезпечення інтересів дитини іншим з батьків, а також одночасний спосіб захисту батьківських прав того з батьків, хто дає згоду на виїзд дитини за кордон без його супроводу.

Наявність у батьків "права заборони виїзду" дитини за кордон є важливим і вирішальним у разі незаконного вивезення або утримування дитини за межами України. Такий факт підлягатиме обов'язковому доказуванню й дослідженню в судовому спорі щодо повернення дитини в Україну.
В одній з моїх справ я захищала інтереси батька, синів якого їхня мати вивезла до США і незаконно там утримувала. Федеральний суд штату Флорида в об'єкт доказування виніс право заборони на виїзд як один з елементів права на опіку. У Сімейному кодексі України взагалі немає прямих норм, які б однозначно врегульовували питання виїзду дитини за кордон і системно поєднували право заборони на виїзд із правом на опіку. Проте є два нормативні акти, які повною мірою розкривають ці поняття і доводять їх існування у правовій системі України. Це Закон України №18 від 21.01.1994 р. "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" і Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 р. (зі змінами, внесеними постановою КМУ №733 від 19.10.2016 р.).

Згідно зі згаданими вище нормативно-правовими актами виїзд дитини, яка не досягла 16-річного віку, в супроводі одного з батьків може здійснюватися:
1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;
2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.

Зверніть увагу на пункт з нотаріально посвідченою згодою. З його змісту маємо зробити кілька висновків. По-перше, наявність нотаріальної згоди свідчить про те, що батьки дійшли між собою згоди щодо виїзду дитини, а це означає, що принципу рівності прав та обов'язків батьків було дотримано. По-друге, батьки дитини дійшли згоди щодо істотних моментів виїзду дитини, як-от: держава прямування і час перебування в цій державі. По-третє, зазначені умови мають бути чітко прописані в нотаріальній згоді. По-четверте, ці істотні умови обумовлюють причини, з яких ані нотаріальні згоди, ані судові рішення без визначення держави прямування та часу перебування в ній не можуть бути визнані законними.

Зупинимося детальніше на тих виняткових обставинах, коли нотаріальна згода другого з батьків не потрібна.
1. Якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску.
2. Якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном.
3. У разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:
— свідоцтва про смерть другого з батьків;
— рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;
— рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;
— рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;
— рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;
— довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Звертаю увагу на те, що 2016 року відбулися важливі зміни. Тепер дитина зможе перетинати кордон у супроводі одного з батьків без нотаріально завіреної згоди другого з батьків за умови відмітки в паспортному документі про прийняття виключно на постійний консульський облік. Раніше було достатньо відмітки про перебування на тимчасовому консульському обліку. Ці зміни викликані необхідністю запобігання незаконному вивезенню дітей за кордон.

Але маю констатувати, що навіть такі зміни повною мірою не захищають прав батьків і дітей, бо фактично не існує жодних обмежень для того з батьків, який поставив собі за мету виїхати з України разом із дитиною. І Прикордонна служба України не тільки нічого не зможе вдіяти, а, навпаки, в деяких випадках сприяє цьому.

У моїй практиці були випадки, коли саме через недбалість працівників Прикордонної служби, а інколи й умисне порушення ними закону дітей незаконно вивезли за кордон без згоди та супроводу одного батьків. Так, це були ситуації, коли спір щодо місця проживання та участі у вихованні дітей батьки вирішували в суді. В одному випадку, про який я вже починала розповідати, дітей мама вивезла до США. Батько перший раз давав на це свою нотаріальну згоду, але в зазначений строк діти не повернулися в Україну. Тому їх було оголошено в розшук і впродовж року тривав судовий процес щодо повернення дітей в Україну. Коли зрештою вони повернулися, питання їхнього спілкування з батьком не вирішилося, мати продовжувала чинити перешкоди і переховувала дітей уже в Україні. За цей час США надали їй і дітям статус біженців, а довірені особи привезли в Україну документи біженців. Знаючи про всі ці факти, батько звернувся до суду й отримав ухвалу про заборону дітям перетинати кордон. У день, коли було отримано ухвалу, саме Прикордонна служба створила перешкоди для внесення цієї інформації до реєстру, бо майже добу там "вичитували" ухвалу суду і відмовлялися вносити її до бази даних через те, що суд прописав заборону матері та третім особам вивозити дітей за межі України.

Цинізм ситуації полягав іще й у тому, що поки Прикордонна служба вимагала іншого рішення суду, мама з дітьми, скориставшись посвідченнями біженців, безперешкодно виїхала з України з дозволу тих-таки представників Прикордонної служби. При з'ясуванні обставин перетинання дітьми кордону було встановлено, що на одному з пропускних пунктів працівник Прикордонної служби, оглянувши пред'явлені йому посвідчення біженців, сприйняв їх за аналогією за такі, що мають відмітку про взяття на постійний консульський облік, і випустив дітей за межі України в супроводі лише матері.

Фактично посвідчення біженця не є документом, який дає право на виїзд дитини за межі України без згоди і супроводу одного з батьків. Отримання українцями статусу біженця в іноземних державах не позбавляє їх громадянства України, а тому перетинання ними кордону має здійснюватися за законами нашої держави. Але разом із тим отримання українцями статусу біженця свідчить про те, що вони мають право проживати в країні притулку. Тож дана прогалина має бути врегульована законодавцем з метою захисту інтересів як дітей, так і їхніх батьків.

Також зазначу, що для Прикордонної служби не мають жодного значення листи, звернення, запити одного з батьків про те, що він (вона) не давали згоди на виїзд дитини за кордон і просять поінформувати їх у разі спроби виїзду дитини за межі України. Прикордонна служба України відреагує виключно на рішення суду.

І навіть коли ви матимете рішення суду, це не стане на заваді тим, хто все ж таки бажає виїхати з України. Все через те, що контрольно-пропускні пункти і так звані сірі зони з окупованими територіями абсолютно не підконтрольні Прикордонній службі, і саме через них спритники безперешкодно виїжджають за межі України й зухвало отримують притулок в інших країнах на підставі...воєнних дій в Україні. Цинічно звучить: ховаються від війни, завдяки якій і виїхали без будь-яких перешкод з України.
Повертаючись до мирних справ, детальніше зупинюся на рішенні суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таке судове рішення можливе лише у справах позовного провадження, що свідчить про наявність спору між батьками дитини щодо її виїзду за межі України. Досить часто саме ця категорія спорів промовисто свідчить про нерозуміння батьками дитини їхньої основної участі в її вихованні, цілковите нехтування інтересами дитини у своїх особистісних конфліктах.

Так, деякі батьки звертаються до суду з позовами, в яких просять дати дозвіл на неодноразові виїзди дитини за межі України без згоди та супроводу другого з батьків до досягнення дитиною 16-річного віку. При цьому той з батьків, який звертається до суду, нехтує основними засадами сімейного законодавства, порушуючи при цьому право другого з батьків на участь у вихованні дитини.
Верховний суд України відмовляє у задоволенні подібних позовів і визначає, що суди мають право ухвалювати рішення лише на разовий виїзд без згоди одного з батьків, не позбавленого батьківських прав з обов'язковим визначенням строків перебування дитини за межами України та зазначенням чітко визначених країн перебування дитини в ці строки.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначає, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди одного з батьків суперечить нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, чим фактично може позбавити одного з батьків дитини можливості брати участь у його вихованні та можливості спілкуватися з ним.

Підсумовуючи, зазначу, що з наведених мною проблем у питанні виїзду дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків актуальними і повсякчасними залишаються саме особистісні стосунки між батьками дитини, що порушують найважливіше її право — бути щасливою дитиною щасливих батьків, зростати в мирі й злагоді, відчуваючи безумовну любов і турботу обох батьків.