+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1

     
На запитання читачів журналу «Практика управління медичним закладом» відповідає Анна Малець,
юрист Юридичного бюро Олени Бабич
 
Залучення до нічних чергувань лікарів-пенсіонерів та інвалідів
 
Чи може лікар-пенсіонер чи інвалід залучатися до нічних чергувань?
 
Так, відповідно до чинного законодавства України існують обмеження щодо залучення певних категорій осіб до роботи у нічний час.
Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» 05 жовтня 2005 року № 308/519 передбачено порядок чергування в закладах охорони здоров'я та вказано, що забороняється залучати до роботи в нічний час та до надурочних робіт осіб, які перелічені в статтях 55, 63 Кодексу законів про працю України.

Керуючись положеннями Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Щодо працюючих пенсіонерів, то дане питання регулюється Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року № 3721-XII. Слід розуміти, що громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами.

Переведення працівника похилого віку і працівника передпенсійного віку з одного робочого місця на інше не допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні умови праці.

Також звертаємо увагу, що залучення громадян похилого віку до роботи в нічний час, а також до надурочної роботи та до роботи у вихідні дні допускається тільки за їх згодою і за умови, що це не протипоказано їм за станом здоров'я.
Отже, чинне законодавство передбачає можливість залучення до нічних чергувань і пенсіонерів, і інвалідів, проте за умови їх згоди та відсутності медичних протипоказань до роботи у нічний час.
 
 
Переведення лікаря
 
Чи можливо перевести лікаря загальної стоматології на лікаря стоматолога дитячого зі зміною режиму роботи без його згоди?
 
Це питання регулюється Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII, Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 року № 359.
Згідно з чинним законодавством переведення лікаря загальної стоматології на посаду стоматолога дитячого буде вважатися зміною спеціальності. Відповідно до номенклатури лікарських спеціальностей дитяча стоматологія є окремою спеціальністю та не може розглядатися як підвид загальної стоматології. Таким чином, для зміни спеціальності лікарю необхідно пройти атестацію за спеціальністю «Дитяча стоматологія».

Крім того, слід звернути увагу, що, керуючись положеннями Кодексу законів про працю України, переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника.

Не вважається переведенням на іншу роботу та не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Проте, якщо таке переведення супроводжується зміною істотних умов праці - систем і розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановленням або скасуванням неповного робочого часу, суміщенням професій, зміною розрядів і найменування посад та інших, працівника мають повідомити про це не пізніше, ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється на підставі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці.
Отже, переведення працівника на іншу посаду зі зміною істотних умов праці без його згоди буде незаконним.
 
 
Поширення інформації про пацієнта, хворого на ВІЛ
 
Чи може лікар передати інформацію про виявлення у пацієнта захворювання на ВІЛ комусь, крім самого пацієнта?
 
Це питання регулюється Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-XII та Законом України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» від 12 грудня 1991 року № 1972-XII.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Крім того, відповідно до пункту 3 статті 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» відомості про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні працівники зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та розкриття третім особам.

Передача медичним працівником вказаних відомостей дозволяється лише:
- особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках та за умов проведення тестування дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, - батькам чи іншим законним представникам такої особи;
- іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я - винятково у зв'язку з лікуванням цієї особи;
- іншим третім особам - лише за рішенням суду в установлених законом випадках.

Передача вищевказаних відомостей іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я допускається виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей, наданої в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов'язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

Батьки та законні представники дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, мають право бути присутніми під час проведення тестування на ВІЛ, ознайомлені з його результатами та зобов'язані забезпечити збереження умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.

Оскільки ВІЛ-інфекція передається статевим шляхом, законодавством передбачено, що людина, яка живе з ВІЛ, зобов'язана самостійно повідомити осіб, які були її партнерами до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження.

Розкриття ж медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо:
1) людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням;
2) людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.

Отже, інформація про захворювання на ВІЛ є лікарською таємницею та може розголошуватися лише за згодою пацієнта. Розголошення даних відомостей без згоди пацієнта можливе лише у випадках передбачених чинним законодавством України.