+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Стаття адвоката, керівника бюро Олени Бабич для «Юридичної газети»
 
Тема трансплантації органів в останні декілька років отримала новий виток популярності - її активно обговорюють експерти на телеефірах, виходять сюжети про пацієнтів, які потребують виїзду за кордон для пересадки органів, з'являються законодавчі та громадські ініціативи щодо удосконалення законодавства України, яке регулює правовідносини у сфері трансплантації. Все більше згадується майже забута історія про "чорних трансплантологів" та лунає ключова думка, що всі проблеми трансплантології в Україні пов'язані виключно із недосконалим законодаdством, що регламентує дану сферу, зокрема із існуючою в Україні "презумцією незгоди". Чи так це насправді, в чому полягає "презумпція незгоди" та який стан правового регулювання трансплантації в Україні на сьогоднішній день піде мова в даній статті.
 
Нормативно-правове регулювання
Трансплантація в Україні регламентується низкою нормативно-правових актів. Так, відповідно до ст. 290 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором органів та інших анатомічних матеріалів. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

Особа донора не повинна бути відомою реципієнту, а особа реципієнта - родині донора, крім випадків, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами.

Згідно статті 47 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII, застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законом порядку при наявності їх згоди або згоди їх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров'я не дає бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Таким спеціальним законом є діючий Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 року № 1007-ХIV (надалі - Закон про трансплантацію). Саме Закон про трансплантацію визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування.
 
На виконання Закону про трансплантацію прийнято низку нормативно-правових актів:
- Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України та вивезення їх за межі України затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.05.2000 № 96;
- Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 24 квітня 2000 р. № 695 затверджено перелік державних та комунальних закладів охорони здоров'я і державних наукових установ, які мають право провадити діяльність, пов'язану з трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині;
- Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» від 25 вересня 2000 № 226 затверджено ряд документів, зокрема:
- Інструкцію щодо вилучення органів людини в донора-трупа;
- Інструкцію щодо вилучення анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів у донора-трупа;
- Перелік органів людини, дозволених до вилучення у донора-трупа;
- Перелік анатомічних утворень, тканин, їх компонентів та фрагментів і фетальних матеріалів, дозволених до вилучення у донора-трупа і мертвого плоду людини;
- Інструкцію щодо виготовлення біоімплантатів;
- Умови забезпечення збереження анатомічних матеріалів під час їх перевезення.
- Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про надання живим родинним донором гомотрансплантата для трансплантації» від 10.04.2012 № 250 затверджено Інструкцію з надання живим родинним донором гомотрансплантата для трансплантації;
- Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження нормативно-правових актів з питань трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 4 травня 2000 № 96 затверджено:
- Порядок перевезення анатомічних матеріалів людини в межах України та вивезення їх за межі України;
- Порядок узяття, зберігання і використання кісткового мозку;
- Медико-біологічні вимоги до тварин, умов їх утримання, порядок узяття у них ксенотрансплантатів;
- Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 26 липня 2004 № 374 затверджено Примірне положення про медичний центр (відділення) трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів, у якому передбачено основні завдання, функції та права таких центрів;
- Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2013 № 821 затверджено діагностичні критерії смерті мозку та процедури констатації моменту смерті людини.
- Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11.12.2006 № 812 затверджено Положення про Координаційний центр трансплантації органів, тканин і клітин.
Таким чином, діюче законодавство дає змогу проводити трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини в Україні абсолютно в правовому полі.
 
Умови застосування трансплантації
Виходячи із вищенаведеного аналізу чинного законодавства України, що регулює питання трансплантації органів людини, можна дійти висновку:
Трансплантація - це спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини. Трансплантацію, як метод лікування, застосовують винятково за наявності медичних показань, які визначає консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи, і за умови, що використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або підтримання здоров'я не дає бажаних результатів.
Відповідно до чинного на сьогодні законодавства, в Україні діяльність, пов'язану з трансплантацією, мають право провадити виключно державні та комунальні заклади охорони здоров'я і державні наукові установи.

Трансплантація органів можлива як від живої людини так і від померлої особи. Якщо йде мова про живого донора, то взяття органу допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами, коло таких близьких родичів чітко визначене Законом про трансплантацію. Це можуть бути батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця.

Виключення становить трансплантація кісткового мозку та органів, здатних до регенерації. В таких випадках донор з реципієнтом можуть не перебувати у родинних стосунках. Гомотрансплантантом (анатомічний матеріал людини, призначений для трансплантації) може бути лише один з парних органів або частина органа.

Не допускається взяття анатомічних матеріалів у живих осіб, які утримуються у місцях відбування покарань, страждають на тяжкі психічні розлади, мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров'ю, надали раніше орган або частину органу для трансплантації.

Як вже зазначалось, відповідно до діючого законодавства, донором може бути і померла особа, яка за життя, будучи повнолітньою та дієздатною, дала згоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. Якщо ж така згода відсутня, а також відсутня письмова незгода стати донором, органи у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У випадку смерті неповнолітньої, обмежено дієздатної або недієздатної особи таку згоду можуть надати законні представники. Саме такий підхід і має назву "презупція незгоди", якщо за життя особа письмово не висловила бажання стати донором органів, вважається що така особа проти того, щоб бути донором.

Щодо кола осіб, які після смерті мають право надати згоду на вилучення органів, то тут є складнощі. Мова йде про родичів, які проживали з особою до смерті. Адже в законодавстві відсутній механізм щодо того яким чином родич повинен довести факт проживання з такою особою до її смерті, а шлях встановлення даного факту судом в даному випадку не є можливий, оскільки займає певний час, якого в питаннях трансплантації органів абсолютно немає.
 
Законопроекти
Останні роки наші парламентарі активно роблять спроби удосконалити законодавство, що регламентує сферу трансплантології.
В 2015 році у Верховній Раді України було зареєстровано паралельно два законопроекти, що стосуються внесення змін в існуюче законодавство щодо трасплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини.

Перший - проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині" № 2386-а від 16 липня 2015. У законопроекті пропонується викласти у новій редакції Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», а також внести зміни до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України «Про поховання та похоронну справу». Ключовим моментом проекту закону є те, що він пропонує нове, інше в порівняно с діючим законодавством положення, згідно з яким донором органів та інших анатомічних матеріалів людини є кожна померла людина, яка за життя не оформила заяву про заборону донорства, так звана «презумпція згоди».
 
Другий законопроект - це проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров'я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині» № 2386а-1 від 04 серпня 2015 року, яким пропонується також викласти у новій редакції Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині». Здебільшого запропоновані зміни стосуються термінології, передбачено право на здійснення діяльності з трансплантації закладам охорони здоров'я приватної форми власності, закріплюються умови для здійснення «перехресного донорства» при взятті гомотрансплантантів у живих донорів. Кардинальною відмінністю цього законопроекту від альтернативного йому проекту закону № 2386-а є те, що він не змінює існуючого в чинному законодавстві принципу «презумпції незгоди» щодо посмертного донорства.
 
Проблеми трансплантології
Парламентарі та деякі медики, мотивуючи необхідність у прийнятті змін до чинного законодавства про трансплантологію, декларують, що основною проблемою є застосування «презумпції незгоди» в Україні. І те, що дане положення абсолютно унеможливлює розвиток трупного донорства, а це, в свою чергу, не дозволяє врятувати тисячі життів.

Світова практика має різні підходи до розв'язання проблеми дефіциту донорських органів. Зокрема, в ряді країн діє «презумпція згоди», за якої згода на вилучення органів після смерті особи не вимагається (зокрема це такі країни як Австрія, Данія, Бельгія, Фінляндія, Іспанія), в інших країнах діє «презумпція незгоди», яка передбачає наявність попередньої згоди людини або її родичів на проведення вилучення органів для трансплантації (наприклад, США, Німеччина, Великобританія, Японія. При цьому, за статистикою, середня кількість трансплантацій органів у країнах з «презумпцією незгоди» і «презумпцією згоди» суттєво не відрізняється.

Українське законодавство, що регламентує трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини безперечно далеке від досконалості, але на сьогодні воно дає змогу проводити трансплантацію органів (і пересадка органів в Україні проводиться, хоч і в незначній кількості). Проблема відсутності таких операцій та розвитку трансплантації в цілому полягає далеко не у площині законодавства, а у його реалізації. Для прикладу, відповідно до статті 17 діючого Закону про трансплантацію, в Україні діє єдина державна інформаційна система трансплантації, до якої вносяться відомості про реципієнтів, а також про осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами у разі смерті. При цьому такого реєстру в Україні на сьогодні не існує.

Відсутність фінансування операцій з трансплантації, недостатнє оснащення реанімаційних відділень закладів охорони здоров'я апаратурою, необхідною для проведення діагностики смерті мозку, навчання лікарів, відсутність системи координації трупного донорства, відсутність реєстру реципієнтів ("листів очікування"). І це далеко не вичерпний перелік проблем, які унеможливлюють нормальне існування та розвиток трансплантації в Україні. У багатьох країнах є посада трансплант-координатора, який бере участь у пошуку донора, проводить всі організаційні заходи, координує з трансплантаційним центром, отримує згоду родичів на взяття органу. В Україні такої спеціальності не передбачено.

Окремою проблемою трансплантології є здебільшого негативна громадська думка стосовно донорства органів. Адже в більшості випадків засоби масововї інформації згадують донорство органів в негативному ключі, з кримінальним підтекстом, тим самим формуючи негативне ставлення до донорства у громадян.

Трансплантація сьогодні в усьому світі розглядається як надзвичайно ефективний та в цілому ряді випадків безальтернативний метод лікування незворотніх захворювань та ушкоджень таких життєво важливих органів як легені, нирки, печінка, серце тощо.
Існуюча ситуація, на жаль, змушує багатьох громадян нашої держави щороку виїздити за кордон для отримання такого лікування, а державу - витрачати значні бюджетні кошти на організацію такого лікування, і тим самим фінансувати розвиток систем медичного обслуговування інших країн замість власної країни.

Підсумовуючи, хотілось би зазначити, що для врегулювання ситуації з трансплантацією органів в Україні, в першу чергу треба починати не із грунтовних змін в законодавстві, а направити всі зусилля на реалізацію вже існуючого правового поля. А зробити перший крок можна з малого, що не потребує значних фінансових асигнувань із державного бюджету – спробувати змінити негативну суспільну думку, вести просвітницьку роботу серед населення та максимально популяризувати донорство в Україні.