+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1

     
На запитання читачів журналу «Практика управління медичним закладом» відповідає Анна Малець,
юрист Юридичного бюро Олени Бабич
 
Реєстрація новонародженого
 
Чула, що останнім часом відбулись якісь зміни у правилах реєстрації новонароджених. Хто має право реєструвати немовля? Чи обов'язково це мусить бути мати дитини?

Питання реєстрації новонароджених регулюється наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 (надалі – Наказ № 52/5).

Державна реєстрація народження проводиться за усною чи письмовою заявою батьків дитини чи одного з них, а в разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилась дитина або в якому на цей час вона перебуває. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця від дня народження дитини. Відповідно до чинного законодавства, державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них.

Так, згідно з Наказом № 52/5 підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є медичне свідоцтво про народження, форма якого (форма № 103/о) затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 за № 1150/13024 (далі - Медичне свідоцтво про народження).
Медичне свідоцтво про народження видається закладами охорони здоров'я, де приймаються пологи, незалежно від підпорядкування та форми власності. Цей документ може бути виданий будь-кому з батьків або іншим особам, які провадитимуть реєстрацію народження дитини.

Отже, з огляду на норми чинного законодавства України, зареєструвати факт народження дитини може не тільки мати дитини, а й батько чи будь-яка особа з числа родичів або ж уповноважена особа на здійснення реєстраційних дій.
 
 
Стягнення штрафу за безпідставний виклик швидкої допомоги
 
Місяць тому викликала швидку допомогу для сина у зв'язку з тим, що у нього були безперервні судоми. Проте бригада приїхала лише через 1 год. 40 хв. На той час завдяки розтиранню, масажу та вправам судоми стали легшими, тому лікар «швидкої» звинуватила мене у безпідставному виклику і сказала, що з мене буде стягнено штраф. Чи правомірне стягнення штрафу за помилковий виклик? Чи справді судоми у маленьких дітей не є причиною для виклику «швидкої»?

Питання щодо надання населенню екстреної медичної допомоги регулюється низкою нормативно-правових актів, такими, як: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про екстрену медичну допомогу» від 5 липня 2012 р. № 5081-VI, постанова Кабінету Міністрів України «Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події» від 21 листопада 2012 р. № 1119 (далі – Постанова № 1119), наказ Міністерства охорони здоров'я України «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги» від 01 червня 2009 р. № 370.

Справді, відповідно до чинного законодавства передбачена відповідальність у вигляді штрафу в разі завідомо неправдивого виклику спеціальних служб (ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Проте слід розібратися, чи був виклик завідомо неправдивим.

З огляду на положення пункту 3 Правил виклику бригад швидкої медичної допомоги судоми є підставою для виклику бригади екстреної (невідкладної) медичної допомоги. Також відповідно до вказаних правил особа, яка викликає бригаду екстреної медичної допомоги, має повідомити диспетчеру всю відому інформацію, а диспетчер у разі наявності підстав може відмовити у прийомі виклику та дати рекомендації щодо звернення у відповідний лікувально-профілактичний заклад, вказавши його адресу та телефон. Проте таке перенаправлення відбувається лише у разі не екстрених звернень пацієнтів. Критерії поділу на екстрені та не екстрені звернення передбачені в Постанові № 1119. Крім того, у цій постанові зазначено час, протягом якого має прибути бригада швидкої медичної допомоги, а саме: нормативи прибуття бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги на місце події за зверненнями, що належать до категорії екстрених, становлять у містах - 10 хвилин, у населених пунктах поза межами міста - 20 хвилин з моменту надходження звернення до диспетчера оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Таким чином, стягнення штрафу за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб у наведеному випадку є неправомірним, оскільки судоми є підставою для виклику швидкої медичної допомоги. Крім того, карета швидкої медичної допомоги прибула на місце події з порушенням встановлених нормативів.
 
 
Хвороба під час відпустки
 
Під час відпустки, що тривала 14 днів, 10 днів я хворів. На моє прохання продовжити мені відпустку керівництво відмовило, оскільки фактично на роботі мене не було, а що я робив у відпустці, їх не обходить. Чи маю я право на продовження відпустки?

Щоб відповісти на поставлене запитання, звернімося до таких нормативно-правових актів: Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП), Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі – Закон № 504), наказ МОЗ України «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» від 13 листопада 2001 р. № 455 (далі – Інструкція № 455).

Так, відповідно до КЗпП дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються. Дане положення також знаходить своє відображення в Законі № 504, а саме у статті 11: «Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку...».

Таким чином, можна зробити висновок, що дні хвороби не входять до відпустки та мають бути перенесені на інший період за бажанням працівника. Проте, звертаємо увагу, що перенести дні відпустки можна лише за наявності належного підтвердження хвороби.

Підставою для визнання тимчасової непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Порядок видачі листків непрацездатності передбачений в Інструкції № 455.

Отже, якщо працівник належним чином підтвердить тимчасову непрацездатність листком непрацездатності, то має повне право на перенесення щорічної відпустки на інший період, а відмова керівництва є неправомірною.