+38 (044) 238 00 03
м. Київ, пр. Перемоги 21-А, літ."А" оф.1
     
Стаття Олени Бабич для аналітичного видання ЮРИСТ&ЗАКОН № 19 від 02.06.2016

Проблема безпліддя актуальна не тільки в Україні, а й в усьому світі. За статистикою, кожна п'ята пара не може зачати дитину традиційним шляхом. І в багатьох випадках саме сурогатне материнство є останнім шансом відчути радість бути батьками для подружніх пар, у яких немає власних дітей внаслідок проблем зі здоров'ям.

Сурогатне материнство (прим .: допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно виношує біологічно чужу дитину для подружньої пари) було і залишається одним із складних явищ як з точки зору закону, так і з точки зору моралі. Ряд європейських країн пішли шляхом повної заборони використання сурогатного материнства, інші - дозволяють застосування виключно некомерційного сурогатного материнства. Україна ж відноситься до тих країн, в яких на законодавчому рівні дозволено сурогатне материнство, але на практиці поза законом залишається ряд важливих питань, що, в свою чергу, створює проблеми для всіх учасників програм сурогатного материнства.
 
Законодавство
Правове регулювання сурогатного материнства в Україні здійснюється положеннями ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України, згідно з якою в разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком і жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя; і Порядком застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 787 від 09.09.2013 р (далі - Порядок), що встановлює медичні показання до застосування методу сурогатного материнства і алгоритм лікування.
 
Процедура реєстрації новонароджених дітей в результаті застосування методу сурогатного материнства закріплена в Правилах державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мін'юсту України № 52/5 від 18.10.2000 р.
Так, сурогатне материнство можливо виключно за наявності медичних показань до його застосування (ні про які так звані соціальні показання або "хочу дитину, але виношувати не буду" мови бути не може). Участь в програмі може взяти тільки подружня пара, що складається на момент початку програми в офіційно зареєстрованому шлюбі.

Варто зазначити, що ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України в 2011 році зазнала певних змін, а саме: після слів "зачатого подружжям" була доповнена словами "чоловіком і жінкою". Такі зміни виключили можливість участі в програмах сурогатного материнства іноземних громадян, які перебувають в зареєстрованих одностатевих шлюбах.
 
Сурогатною матір'ю може бути будь-яка повнолітня дієздатна жінка за умови, що у неї є власна здорова дитина і немає медичних протипоказань. Чинне законодавство не містить граничного віку жінки, яка бажає стати сурогатною матір'ю. Тому це може бути і 50-річна жінка, якщо стан її здоров'я і відсутність медичних протипоказань дозволяють виносити дитину. На практиці такі випадки мають місце, наприклад, коли в ролі сурогатної матері виступає рідна мати жінки, яка не може виносити дитину (отже, фактично вона виношує своїх онуків).

Після народження дитини сурогатною матір'ю для реєстрації новонародженої подружня пара подає до органів РАЦСу пакет документів, серед яких обов'язково має бути нотаріально завірена згода сурогатної матері на запис їх батьками дитини і довідка з репродуктивної клініки про проведення програми сурогатного материнства.
 
Поза законом
Отже, законодавець визначив походження дитини в разі застосування сурогатного материнства, затвердив перелік медичних показань до застосування цього методу як різновиду допоміжних репродуктивних технологій і порядок реєстрації таких дітей в органах реєстрації, але залишив без уваги чимало важливих питань.

Так, залишається поза правовим регулюванням питання форми договору про виношування дитини сурогатною матір'ю і його істотних умов. Оскільки на сьогоднішній день чинне законодавство не містить вимог обов'язкового нотаріального посвідчення таких договорів, то, на перший погляд, можна зробити висновок, що досить буде укласти такий договір в простій письмовій формі.
Однак згідно з Порядком серед документів, необхідних для здійснення сурогатного материнства, повинна бути нотаріально завірена копія письмового спільного договору між сурогатною матір'ю і подружжям, з чого випливає, що сам договір теж повинен бути нотаріально посвідчений.

У законодавстві немає вимог до істотних умов договорів про виношування дитини, а тому визначають такі умови в кожному окремому випадку сторони договору або юрист, який допомагає в складанні такого договору. На практиці ж така самостійність часто закінчується тим, що умови договору неналежним чином регламентують і захищають права та обов'язки сторін, що, в свою чергу, призводить до конфліктів і порушення прав як потенційних батьків, так і сурогатної матері.

Тому є нагальна потреба на законодавчому рівні передбачити істотні умови таких договорів, зокрема: обов'язок сурогатної матері виконувати всі розпорядження лікаря і надавати інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я виношуваної нею дитини; визначення місця проживання сурогатної матері в період виношування дитини; термін, протягом якого сурогатна мати повинна передати генетичним батькам народжену дитину, а батьки зобов'язані забрати дитину; розмір компенсації сурогатній матері за виношування і народження дитини; порядок відшкодування витрат на медичне обслуговування, харчування, проживання сурогатної матері в період виношування дитини, пологів і післяпологовий період і т. п.

Однією з найгостріших правових проблем сурогатного материнства є те, що залишаються незахищеними інтереси майбутніх дітей, зачатих в результаті застосування методу сурогатного материнства. Так, законодавством не передбачений порядок реєстрації такої дитини в органах РАЦСу в разі розлучення генетичних батьків, смерті генетичної матері або ж обох генетичних батьків до народження дитини сурогатною матір'ю, а отже і подальша доля цих дітей залишається невизначеною.

Актуальною проблемою на сьогоднішній день залишається участь в програмі сурогатного материнства громадян тих іноземних держав, в яких забороняється застосування цього методу. Після проходження абсолютно законної процедури лікування методом сурогатного материнства на території України і реєстрації новонароджених дітей, у таких батьків виникають проблеми з оформленням документів для вивозу дітей в країну їх постійного проживання, відповідно виникає великий ризик залишення таких дітей в Україні.
 
Законодавчі перспективи
Законодавець періодично намагається вдосконалити законодавство, яке регламентує застосування методу сурогатного материнства. Велика частина активності в цьому напрямку припала на 2011 рік.
У 2011 році у Верховній Раді України було зареєстровано два законопроекти, що стосуються правового регулювання методу сурогатного материнства.

Перший - проект Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій" № 8282 від 23.03.2011 р. У ньому пропонувалося ввести заборону на застосування сурогатного материнства для громадян тих іноземних країн, де такий метод заборонений законом. Цей законопроект був досить суперечливим, зокрема через те, що залишалося незрозуміло, хто саме і яким чином повинен вести перелік таких іноземних держав і відповідати за його актуальність.

Другий - це проект Закону "Про допоміжне материнство" № 8703 від 17.06.2011 р, яким пропонувалося розширити коло осіб, які мають право скористатися послугами допоміжної (сурогатної) матері, доповнивши його парою, яка не є подружжям; самотньою жінкою або самотнім чоловіком. Крім того, пропонувалося ввести так звані соціальні показання до сурогатного материнства: бажання жінки, яка не перебуває в шлюбі, стати матір'ю або бажання чоловіка, який не перебуває в шлюбі, стати батьком. Також було запропоновано розділити допоміжне материнство на державне і приватне. Державне допоміжне материнство повинно було б фінансуватися за рахунок державного бюджету і скористатися ним могли для народження першої дитини жінки у віці від 17 до 40 років, які є громадянками України і за медичними показниками не можуть самостійно народити дитину.
Приватне допоміжне материнство фінансувалося б за власні кошти. Закріплювалося походження дитини, народженої в результаті сурогатного материнства, в разі якщо в програмі були використані донорські біологічні матеріали (яйцеклітини, сперма).
Цей законопроект був покликаний нормативно закріпити ряд питань сурогатного материнства, але при цьому в ньому не було приділено належної уваги оформленню правовідносин учасників сурогатного материнства - як державного, так і приватного, а також їх правовий захист.
Зауважимо, що обидва законопроекти так і не були прийняті Верховною Радою України.
 
Висновок
Підводячи підсумки, можна сказати, що, безсумнівно, сурогатне материнство - явище, яке потребує належної уваги, розвитку і правової основи. Але всі пропоновані на сьогоднішній день законопроекти не вирішували більшості проблемних питань сфери застосування допоміжних репродуктивних технологій, в тому числі сурогатного материнства. Ця сфера медицини потребує комплексного підходу при її правовому регулюванні шляхом прийняття окремого закону.